Місто Коростень. Йому 1300 років. Колись - столиця древлян. Плем’я мешкало серед дерев, в лісах, мало відомих вождів (князь Мал., наприклад. Потім на честь нього назвали Малин). Поляни-кияни (жили в полях, тобто на лісостепових галявинах) заходилися направляти своїх торгашів-човників в Іскоростень. Данину брати. Тому помста не забарилася. Киянин князь Ігор поплатився життям – його розіп’яли між двома деревами. А його дружина Ольга, яка до того була частою гостею в місті та мала на ріці Вуж власну купальню, не вагаючись спалила місто. В 60-70-80-ті роки 20-го століття молодь Коростеня розважалася на уікендах питтям портвейну перед танцями та лупцюванням після танців. Люпмен-пролетарі трощили один одному черепушки та ламали ребра. За ними на «бобіках» по дворам ганялися невтомні міліціянти. Іноді навіть пострілювали вгору, щоб розігнати «загін бойовиків». Місто не мало жодного вуза, навіть технікума. Жодної церкви. Два десятка заводів та фабрик пихтіли в небо сіро-чорними хмарами. Освіта здобувалася в ПТУ на площі Леніна. Тому «знайки» тікали абикуди, а «незнайки» товклися тут, з місцевими «мальвінами». А влітку серед знаменитих скель навколо древнього городища знаходили багацько затишних містечок, де «незнайки» під запашними акаціями, під дзижчання хрущів, а потім комарів, мацали «мальвін» не цураючись запустити свої мозолясті пальці далеко під спідничку чуттєвої дєвушки…. За цими клопотами спостерігали більш юні сотоваріщі, яким в той вечір не пощастило зняти «чувіху» (призабуте сленгові слово, означає дозрілу дівчину). Отож по крутим схилам ріки Вуж линули тихі стогони, навіть зойки та хекання. Комсомолія гартувалася.
Здавалося, що сама рука долі-провісниці направила в цей край, спаплюжений та спотворений совдепією, загін «жабенят» для проведення очищаючих клізм за допомогою рок-н-рольної ін’єкції.
Концерт мав відбутися в БК залізничників. Це на Привокзальній площі. В свій час підмостки цього БК топтали Софія Ротару, Ірина Понаровська ВІА Музика, Самоцвєти і навіть група ЛІФТ з НДР ( була така держава – апендикс Німеччини). Славні традиції!!!
Перед початком прибігли активісти з недозадавленої тоді ще компартії. Вияснити, хто пазволіл? І чи не буде тут вестися агітація за Народний Рух? Тобто бійці Кравчука не дрімали. Побризкавши на нас, організаторів слиною, ці жирні дядьки поховалися. Мабуть пішли пити оковиту в кабінет зав. будинку культури.
Директор гурту представив нас «жабенятам». Як місцевих олігархів
, які запросили зірок «дати під зад сонному пролетарському містечку». Прибуло місцеве телебачення. І концерт був повністю знятий на плівку. Не впевнений, що її показали. Але ж десь ця касета лежить вкриваючись пилом, допоки не знайдеться шукач старожитностей та не випустить знову на свободу джина під назвою «Жаба в Дирижаблі». Вперед, юні слідопити, на електричку і в Коростень! 
Ну що сказати про концерт. Я сидів в самій гущавині народу. Хоча його було і небагато. Але ті, хто прийшов, отримав хорошу дозу рок-н-ролу! І закрутилося, повелося в голові. Пішли різнокольорові кола та кружальця, стало у грудях незвичайно тепло і незвичайно весело… Співачка Ангеліна сексуально крутилася на сцені западаючи в душі розчулених аборигенів з пісенькою про Зелений Горошок (дефіцит тоді, до речі). А потім Зелений Peace, далі Пум-Пум-Пум… Не всі речі пригадуються. Але головне, що засіло як осколок від потужного вибуху того рок-дійства, засіло в тілі назавжди, це - хвиля чистоти з нестримної ріки не скаламученої води, якої напився від джерела ЖАБИ В ДИРИЖАБЛІ. Жаби ж водяться в незасмічених водоймах, де їм вільно та солодко, де вони паруються та плодяться, поширюючи своє кумкання над містами та селами, над лісами та степами, над горами та морями НАШОЇ України!!! (помаранчеві, цю фразу можете використати на виборах)
І оте кумкання, підсилене гітарами Єфімова, Ачиняна, Дяченка та бумканням барабанів Грабовського летіло в світлу даль, обіцяючи нам щасливе заможне майбуття ось тут за рогом….
Шкода що мрії не здійснились. Не міг тоді весь український народ долучитися до касетівок з піснями Жаби в Дирижаблі. Тому що він, український народ, слухав іншого вокаліста – Ель-Ем Кравчука (Макаровича), головного ідеолога країни. Тому народ і уср…ся….
Хай усе розквітає
Хай до неба злітає.
Тільки хай особистість
Нічию не займає.
І тоді усім скопом
Увійдем до Європи.
А без цього Європі
Україна до жопи
Р.S.
А директор групи, сам коростенець, нагрів довірливих музикантів на пару тищ долярів. Вкрав їх, та десь ховався довго. Соромно, коростенці, соромно!
Бывший коростенец, насколько я понимаю, и сегодняшний киевлянин!
