Коростень

[Zonderr]

Просто всё родное

[Tatiana]

Вот мне еще такое стихотворение понравилось:

Город мой

Не Киев, не Москва,
Уютный, небольшой,
Но я его люблю:
Ведь это - город мой!

Его сжигал огонь,
В осаде враг держал,
Но не сдавался град,
И намертво стоял!

И вот спустя века,
Минуя беды все,
Стоит он, город наш,
Во всей своей красе.

Смотри, как он хорош:
Красивый, молодой,
На берегах Ужа
Наш Коростень родной!

Его не одолеть,
Его не покорить!
Он - вечно молодой
И будет вечно жить!

Не Лондон, не Париж,
Но милый и родной!
Его я так люблю,
Ведь - это город мой!

Григорий ПЕРЕЛЬМАН

[Tatiana]

Вот еще одна интересная статья в местной газете:

Пропоную коростенцям поміркувати ось над
чим: як називалося раніше їх рідне місто?
Часто подибуємо таку відому нам усім зі шкільних підручників назву - Іскоростень. У ній навряд чи стане сумніватися бодай хтось з учителів історії, навіть з кола вченої університетської професури чи науковців академічного Інституту історії. Адже про Іскоростень йдеться в багатьох авторитетних істориків, зокрема і в 11-томній«Історії України-Руси» М. Грушевського (т. 1, стор. 448).
Та й у літописному першоджерелі - «Повісті минулих літ» сказано: «І вийшли древляни із міста Іскоростеня, убили Ігоря і дружину його, бо їх було мало» (наводжу за переказом В. Близнеця, Київ: Веселка, 1989, стор. 38). Тут же й примітка: Іскоростень - тепер Коростень, місто Житомирської області.
Мені милий древлянський говір північ¬ного поліського діалекту, бо ним говорить і співає чималенька моя рідня по матері, та й сам я спілкувався ним у дитинстві. З цього говору проглядає така глибока й сива дав¬нина, що на її тлі Ігорева смерть і сватання Мала до Ольги виглядають ледве не сучасними подіями. А тому, буваючи в Коростені, не перестаю цікавитись у його жителів, чи не ріже їм слух така дивна, як на мій погляд, музейна назва їхнього • міста - Іскоростень? Як словесник, я дуже сумніваюся в тому, що колись воно могло так іменуватися. Більше того, маю навіть підозру, що давню назву йому з недомислу придумали історики, а насправді й за княгині Ольги був тільки Коростень. Власне, ніхто ж бо з мужів учених досі не пояснив, чим викликана така зміна слова, що бри¬нить сьогодні цілком природньо у місцевих говірках. Щось мало статися надзвичайне, бо топоніми чи не найменше піддаються перейменуванню, вони зберігають своє звучання навіть тоді, коли в край приходять нові народи і мови. Самі мови неминуче змінюються з плином століть, але нас не дивує, що є на світі міста, які й по кілька тисяч років не змінюють своїх назв.
«А як же літопис? - скажуть мені. - То ж історичний документ!» От з цим я цілком згоден. Треба тільки дивитися в корінь і навчитися читати назву. Бо можна дивитися і не бачити, можна бачити тільки очима, але не розумом. Навіть здоровий глузд ладен заводити на манівці, у глухий кут забобонів, спрощувати і обманювати. Він бо нам говорить, що сонце ходить по небу так само, як і місяць. А що каже астрономія?...
«Повість минулих літ» якраз підтверджує мої сумніви. І етимологічні словники, зокрема виданий 1985 року Інститутом мовознавства НАНУ «Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі», де є містка стаття про Коростень та ілюстрації з літописів. Там, до речі, авторитетно сказано: повтор прийменника (що став префіксом) був «характерною ознакою давньоруського синтаксису» (с. 70). Але зачекайте, згадаймо спершу один фонографічний курйоз з української літературної класики, а саме гумореску Остапа Вишні «Перший диктант», у якій розповідається про те, як слова «за бричкою біг собака іспанської породи» були на слух записані учнем так, що вийшов собака «із панської породи». У «Повісті» ж, до якої автором, вочевидь, ставилися ритмічні вимоги (оскільки все писане тоді призначалося для читання вголос), при її переписуванні сталась якраз зворотня метаморфоза. Далися взнаки слабке розрізнення глухого «с» та дзвінкого «з» (коли ще й дзвінка перед глухою - «зк» - неминуче тяжіє до «ск») і досить до¬вільний поділ потоку мовлення на слова (зміни у правописі 20-го століття лише підтверджують умовність такого поділу, колись же його як такого, тобто у сучасному розумінні, і не було).
Прочитаймо знову: із города із Коростеня (изь града изь Корьстіня) - і згадаймо, що в українській мові сила-силенна таких ритмічних заповнювачів: «(гей) у місті та й у Львові», «за річкою, за Дунаєм», «над рікою, над Славутичем», «на обширах, на Азовських», «(ой) з-за лісу, із-за темного», «(ой) у полі у широкому», «(ой), під вишнею, під черешнею», «з-за гори та з-за високої», «за тучами, за хмарами», «біля хати, біля білої», «від дядька від Івана», «до моря, до Чорного», «на могилі, на Тарасовій», «у Києві, у столиці» тощо. Отже, літопис навіть у списку доносить, що в Нестора був вишуканий слух, а Коростень і понад тисячу літ тому був таки Коростенем.
Віталій РАДЧУК,
доцент Інституту філологи Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

[Лилия]

Город мой

Мне понравилось это стихотворение. А можно еще?

[Tatiana]

А можно еще?

Если встретятся интересные, обязательно выложу.

[tradakad]

хороший стих. и не приторный как большинство подобного рода произведений. приятно читать..

ЗЫ - а автор коростенец или это просто так написал

[Tatiana]

Александр Бригас (автор стиха Мій Коростень) - бывший коростенец, сейчас живет в Португалии.
Григорий ПЕРЕЛЬМАН (автор стиха Город мой) - самый настоящий коростенец! Стихотворение было опубликовано в местной газете.

[Zonderr]

Григорий ПЕРЕЛЬМАН (автор стиха Город мой) - самый настоящий коростенец! Стихотворение было опубликовано в местной газете.

Нобелевский лауреат?!

[Tatiana]

Григорий ПЕРЕЛЬМАН (автор стиха Город мой) - самый настоящий коростенец! Стихотворение было опубликовано в местной газете.

Нобелевский лауреат?!

Неее, это его однофамилец.
Фамилия вообще распространенная.

[Tatiana]

Интересная ссылка про достопримечательности Коростеня (правда не про все):
http://www.liveinternet.ru/users/2616837/post77320928/