Пруссія за часів Отто фон Бісмарка у 19-му ст. стала металевим стрижнем на який було нанизано десятки окремих князівств. Щоб повстала німецька імперія Бісмарк і об’єднав князівства в незалежну державу. Радянський Союз в 1945 році зліквідував усілякі згадки про прусаків як оплот вільного духу та прагнення до боротьби за свободу. Пруські землі були розчленовані між СРСР, Польщею та НДР.
Так сталося що 2010-рік я зустрічав у землі Макленбург-Померанія. Ця земля або область є західною частиною (як Західна Україна) вже не існуючої держави Пруссія. Головне земельне місто є Шверін. Там мальовничі озера дивляться в небеса прямо посеред міста, а на острівці стоїть красень Шверінський замок. Так от мене наче спаралізувало біля одного з пам’ятників замку: бронзова фігура тримала у руках ВІДРУБАНУ ГОЛОВУ!!! Моторошно стало! Певно це якась місцева подія увіковічена в скульптурі.
Ну а нам, рок-митарям цікаво дізнатися, що гурт РАМШТАЙН родом з цього самого охайного, тихого, сонного містечка Шверін. Може саме тут в Пруссії пакувалися оті десять вантажівок з важко тонною апаратурою для серії концертів у східнослов’янських містечках Масква, Мінск і Кієв. І ось тінь арійців нависла над землями нашої милої Хохляндії.
Стою у залі виставкового ангару. Брутальні охоронці, сміття, піддони, пляшки з пивом, тютюновий дим….Класична атмосфера постколоніальної громади незрозумілої країни. Концерт розпочався майже вчасно. На розігріві тіні забутих предків. Їх імен вже й не згадати. Далі, за півгодинного розриву понесло: з проломлених отворів у мурі на сцену вилазять музиканти РАМШТАЙНУ. Співак ломиться як роботяга трупарні – довгий фартух (мабуть із свіжою кров’ю), руки з вирваними нігтями й каламуть в очах. Ховайся урус! І зал завив. Бо було з чого. Заціпеніло дивлюся на сцену – чи не будуть стріляти? Тому що три музиканти мали чорне як смоль волосся, не вистачало тільки вусиків Шікельгрубера під носами. На руках червоні пов’язки як у членів націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини тільки без свастик. А тепер поставте пісню «LINKS 2,3,4». Увібрав в себе всі ті пекельні муки які несли нам хлопці з РАМШТАЙНУ. Бо ж інакше як відвідини газової камери у таборі Майданек це блискуче дійство і не назвеш. Було лячно коли на мотузках спустили немовлят. Було небезпечно коли по обличчю палахнуло полум’я з вогнемета. Хотілося втекти коли над кволими рокерами та металістами, панками і простими гопниками пролетіла ракета ФАУСТ. Щоб тут не сталося того, що трапилося на американській базі Рамштайн в Німеччині 1988-го року, коли під час авіа шоу загинуло сімдесят людей. Але лиха не було! Чинно й благородно дерли струни гітаристи, верещав соліст і ходив по біговій доріжці клавішник. Клавішник у них трохи дивак. Живучи в готелі Хайят що біля Богдана Хмельницького міг сам, без супроводу й охорони піти на який-небудь Житній ринок щоб купити у бабуськи сметани чи там головку часнику. Одягався як петеушник з Троєщини. І невпинно тренував ноги – ходив і ходив. І це заворожувало. Сталевий рок і ота хода діяли на нас як транс. Як погляд кобри на пацючка. Благав про себе: «Не зупиняйтесь, довбіть, додайте пекла!» РАМШТАЙНівці не підкачали. Бо вони не є Таранною Брилою, вони є янголи! А тепер поставте пісню «ENGEL».
Загалом неможливо словами передати весь кайф від фольксдойча. Я лише думав, чому у нас в Україні, яка за площею вдвічі більша Німеччини немає такої танкетки, яка б ось так запросто утюжила б наші родючі чорноземи. Бо місцева шпана на жаль спроможна лише пиво дудлити.
А тепер поставте пісню «ICH TI DIR WEH».
Ще скажу, що концерт був саме таким, як треба, в стилістиці відомих маршів 30-х років. І публіка заповзято горлала «DU HAST». І її цю осоловівшую публіку поливали піною, і не шкода було тих 700 гривень за концерт, бо що таке ціна сімсот гривень порівняно з вартістю електронного коллайдера!
P.S.
Дякую німецьким братам, що приїхали до нас на день народження нашого пророка Тараса Шевченка!
«Згадаймо, братія моя….»
